Середня тривалість життя – 80 років, а смертність від інсульту 3% (в два рази нижче, ніж у Європі). Це - статистика Південної Кореї, яка пройшла шлях від руйнівної громадянської війни до найрозвинутішої країни світу. З кінця 70-х років Південна Корея 20 років поспіль поетапно застосовувала декілька моделей національної охорони здоров’я, і у 2000-х нарешті знайшла для себе ідеальний варіант. Але чи тільки завдяки медичним реформам вони вийшли на найкращу статистику з охорони здоров’я у світі?
У 2018 році я перебував на практиці у Південній Кореї у клініці Severance, що при університеті Yonsei. І протягом цілого року мав можливість вивчити систему охорони здоров’я Південної Кореї зсередини. Деякими фактами хотів би поділитись.
Як починала Південна Корея
У 1977 році була впроваджена система соціального медичного страхування, яку реалізували через приватні страхові компанії і забезпечували фінансування медичної допомоги робітникам великих корпорацій. Приблизно таку ж систему ми маємо сьогодні в Україні: за допомогою приватних страхувальників, які страхують лише працівників великих українських та іноземних компаній.
Згодом, у 1979 році ця система була розширена для держслужбовців. І тільки з 1989-го вже стала доступною для усіх громадян – всі користувалися приватними страховими компаніями.
Але в кінці 90-х стало зрозуміло, що приватний страховий ринок (більше, ніж 350 страхових компаній та три типи соціального медичного страхування) не міг забезпечити рівний доступ громадян до медичних послуг. Деякі страхові компанії покривали лише 50% медичних витрат, деякі - 70%, деякі - лише 40%, та і саме страхування коштувало по-різному. Це негативно впливало на якість охорони здоров’я, а саме на ефективність системи. Громадяни не могли отримати повноцінний медичний сервіс навіть при наявності страхового поліса.
Тому, влада у 2000-х зробила принциповий крок – створила державну програму медичної допомоги. Це означало перенесення адміністрування медичних послуг та витрат від приватних страхових компаній до єдиного національного страхувальника. Від того часу всі громадяни замість того, щоб плати приватним страховим компаніям, почали оплачувати спеціальний медичний податок від прибутку та отримали соціальний пакет.
Фінансування охорони здоров’я
Фінансування охорони здоров’я відбувається з декількох джерел:
1. Працюючи, резиденти країни сплачують спеціальний медичний податок біля 5% від доходів (50%/50% працівник/роботодавець).
2. 14% фінансується з державного бюджету (найбільша частина витрат держбюджету).
3. 6% - податок з тютюнових компаній.
Не сплачують медичний податок діти до 18 років, соціально незахищені верстви населення та громадяни з тяжкими хронічними захворюваннями.
Оплата медичних послуг
Медичні послуги не є повністю безоплатними – у державній програмі медичної допомоги діє система спільної оплати медичних послуг та ліків. Відсоток оплати пацієнтом залежить від типу медичної установи (поліклініка, госпіталь, лікарня) та типу медичної допомоги – амбулаторна або стаціонарна. Амбулаторні пацієнти оплачують від 30% до 60% від загальної суми медичної послуги, стаціонарні пацієнти - 20 %.
Біля 5% сплачують пацієнти, які потребують невідкладної допомоги, пацієнти з хронічними захворюваннями із терміном лікування у понад шість місяців та пацієнти з онкологічними захворюваннями.
У випадку тривалого лікування, розмір оплати вираховується в залежності від доходів та рівня життя пацієнтів. Наприклад, для пацієнтів з низькими доходами оплата за весь період лікування не перевищуватиме $2000, $3000 - для пацієнтів з середнім доходом, та не більше $4000 - з високим рівнем доходів.
Оплата за ліки, які пацієнт приймає у стаціонарі, входять у загальну суму оплати за період перебування у стаціонарі. У разі амбулаторного прийому ліків згідно з рецептом, пацієнт може придбати їх в аптеці з оплатою біля 30% від загальної суми.
Пацієнти віком від 65 років оплачують за медичні послуги $120-150, якщо сума на лікування не перевищуватиме $10 000-15 000. Для дітей до шести років - фіксована тарифікація, яка становить 6% від загальної суми витрат.
Така система, у якій пацієнт бере участь в оплаті медичних послуг, має просту мету – мотивувати громадян слідкувати за своїм здоров’ям та здійснювати щорічні обстеження. (Необхідно визнати – для України сьогодні такий елемент охорони здоров’я неприйнятний з причини низького рівня доходів громадян).
Вибір медичного закладу
90% медичних закладів є приватними. Кожний громадянин Південної Кореї має право на вибір лікарні або госпіталю в залежності від своїх вподобань. Пацієнт може відразу звертатися у високоспеціалізовані установи, минаючи сімейних лікарів та амбулаторії.
Але у такому випадку його обстеження та консультації будуть дорожчими, оскільки такі установи мають вищі тарифи. Тому багатьох пацієнтів така ситуація спонукає скористатися регіональними амбулаторіями, поліклініками та невеличкими лікарнями для того, щоб отримати консультацію та провести відповідні обстеження на догоспітальному етапі.
Ефективність системи
Як я зазначив на початку, середня тривалість життя – 80 років: серед чоловіків - 77 років, серед жінок - 84 роки.
Південна Корея посідає перше місце у світі за ефективністю лікування пухлин органів системи травлення. Наприклад, частота виживання пацієнтів з раком товстої та прямої кишки сягає 73%. Це майже удвічі перевищує показники України та в 1,5 раза - показники таких розвинутих країн Європи як Данія, Швеція, Великобританія. Смертність від інсульту – 3%, що є меншим майже втричі, ніж в інших розвинутих країнах.
Суттєво вплинуло на ефективність системи впровадження профілактичних скринінгових програм для виявлення хвороб. Було визначено три основних типи хвороб, які спричиняють високу смертність, а саме - онкологічні, кардіоваскулярні та цереброваскулярні захворювання.
Наприклад, у соціальний пакет входить скринінг найбільш поширених онкологічних захворювань таких органів як шлунок, грудна залоза, шийка матки, печінка та товста кишка. Це дозволило виявляти онкологічні хвороби на ранніх стадіях їх розвитку та проводити ефективне лікування.
Чи достатньо лише медичної реформи для покращення здоров’я громадян?
Охорона здоров’я – це витрати. І хтось повинен їх покривати. Південна Корея досягла високого розвитку своєї медицини завдяки економічному розвитку - ВВП на особу близько $23 000 та середнього доходу громадян у $3000. А витрати держбюджету Південної Кореї на охорону здоров’я посідають перше місце.
В Україні медична реформа заснована на подібних економічних та медичних принципах, як і у Південній Кореї та інших розвинутих державах. Але є декілька важливих питань: чи достатньо коштів медичного бюджету на всіх громадян? Чи існують економічні умови, які би сприяли збільшенню фінансування охорони здоров’я?
Без розвитку економіки, реформи оподаткування, ефективного регулювання внутрішніх фінансових ринків, не буде коштів для фінансування медицини. А без цього медична реформа буде робити лише мізерні кроки вперед.
