Національна ідентичність різних цивілізованих країн базується на розвиненій культурі. Саме вона допомагає краще пережити спустошення та кризу. Вчора стало відомо, що уряд з легкої руки Міністерства фінансів ледь не скасував витрати на культуру, які були закладені в бюджеті на поточний рік, залишивши тільки витрати на оплату праці відповідальних інституцій.
Все це вийшло в публічну площину і підняло скандал.
Замість того, щоб кричати "Ахтунг! Ахтунг!" (це вже просто приїлося), спробую коротко подати різні точки зору на проблему. Можливо, це змодерує дискусію в більш конструктивний напрямок.
Карантин — це зупинка багатьох суб’єктів підприємницької діяльності й відповідне значне зниження їх доходів, а, значить, падіння споживання і заощаджень. Це добре, що світ такий гуманний щодо людини, як індивіда.
Але потрібно враховувати, що глобальний економічний катаклізм може вбити в тисячі разів більше людей, ніж найстрашніша інфекція. Парадокс в тому, що саме внаслідок економічного обвалу скоротяться як витрати населення на підтримку власного здоров'я, так і бюджетні витрати на охорону здоров'я. І наступна пандемія виявиться ще складнішою.
Дійсно, країна вступає в нову кризу, не маючи ресурсів: ні великих сум грошей, ні достатньо знань. Одна частина представників суспільства і влади виходить із того, що зараз культура не на часі – є багато інших більш пріоритетних проблем. Багато хто з цих людей, на жаль, сприймає культуру переважно, як розваги. І це, до речі, частково результат небажання виходити із зони комфорту і доступніше працювати з ширшою аудиторією – камінь в город "снобів від культури".
На цій же половині поля грає група осіб, які вважають, що справжня культура в часи криз тільки озонується, мовляв, культурі потрібний стрес, а не релакс на державних дотаціях. Справжня культура не співпрацює з державою, вона є антагоністом і провокатором! І загалом, остання теза правильна. Але треба зважати, що Україна, де-факто, перебуває у стані війни, й тут діють трохи інші правила.
З іншої сторони, позиція скорочувати державні витрати — це поглиблювати кризу і здавати національні інтереси. Гроші беруть в борг, друкують і "позичають" у деяких власників банків, які винні державі мільярди. В умовах кризи, що наближається, держава повинна збільшувати державні витрати та приймати пакети заходів щодо підтримки різних постраждалих сфер.
Звужуватись держава зараз не повинна зовсім. Це не тільки посилить кризові явища, але й викличе чергові небезпечні дискусії щодо ролі і користі держави, про її доцільність в поточних кордонах. Особливо, враховуючи, що досить велика кількість місцевих еліт до такої дискусії готові.
Процес формування та створення культурного продукту дуже волатильний і розтягнутий у часі. Державі було б варто максимально підтримати ланцюжки створення продукту в креативних індустріях, щоб вони формували те, яким буде наше майбутнє після кризи.
Криза точно мине, а от повернути довіру до інституцій після таких різких кроків зі скасуванням обіцяної підтримки, може стати задачею нереальною. В цей складний час, важливо підтримати людей, які створюють не тільки продукт з доданою вартістю, а головне – формують сенси! Ці вливання коштів хоча і не покриють всіх недоотриманих доходів, але деякий час мають підтримати активних на плаву.
Більшість культурних інституцій вже склали спільне звернення до прем'єр-міністра України: "Відмова від публічних подій: виставок, концертів, кінопоказів, вистав тощо, миттєво призводить до стрімкого падіння доходів усіх, хто інвестував час, зусилля і кошти у те, аби культура в Україні була доступною, якісною, а її проєкти добре організованими.
Українські культурні інституції та незалежні виробники нині опиняються без ресурсів, що дозволили б виплачувати зарплати, фінансувати першочергові протиаварійні чи реставраційні роботи та навіть настільки насущні потреби, як охорону державної частини українського музейного фонду.
Це загрожує не просто зупинкою розвитку чи замороженням досягнень останніх років, адже це звична загроза, стосовно якої сфера культури має досвід якщо не подолання, то протидії. Нині виникає загроза значно серйозніша: розпад інституційної системи і втрата цілого покоління талановитих творців і менеджерів культури. Це ситуація, типологічно схожа на стан справ в Україні впродовж 1990-х років".
Насправді ж, правда, як часто буває, десь посередині. Всі світові країни потрапили у складну ситуацію у зв’язку з пандемією коронавірусу та шукають із неї вихід.
Криза форсує події та оголює фланги. З одного боку, нинішня ситуація в українській культурі далека від ідеалу, тому, чим швидше щось неефективне та не актуальне зникне чи помре, тим швидше є можливість створити нове, сенсове й оптимальне.
З іншого боку, відрізавши ненароком живі активні паростки, ми можемо надовго втратити можливість створювати щось дійсно вартісне. І тоді можна буде вже перефразувати, що "той, хто не формує свою культуру, формуватиметься під чужою".
