"Серед українців це не дуже популярно, але туди приїжджають багато іноземців до дикої природи. Це досі не популярно в Україні. Здається, тому, що багато хто ще не пробував такого відпочинку. Почати спостерігати за дикою природою з Тузловських лиманів - класно!", - розповідає Богдан.

Вилкове, вода і рожеві пелікани

Унікальне українське місто, розташоване у дельті Дунаю, де ріка впадає в Чорне море.

Звідти можна попливти на Дунайське мілководдя, абипобачити рожевих пеліканів, якраз на межі України та Румунії. У літній період їх тут до 30 тисяч особин.

"З Вилкового туди можна дістатися на човні, постійно ходять екскурсійні човни, або можна взяти на прокат. Можна там же відвідати кілька диких островів, де почали відроджувати популяцію різних диких звірів, за ними теж можна поспостерігати з човна", - радить Логвиненко.

Бакота - затоплене село на Поділлі

Красиве ландшафтне місце в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області, радить Логвиненко. 

Коли будували гідроелектростанцію ще за Союзу, кілька сіл виселили, їх місце заповнили водою.

Дикі острови з птахами в Запоріжжі 

Це вражає, розповідає Логвиненко. Прямо посеред міста є дикі острови, де живуть птахи. 

"До них можна підплисти на каяках, поруч є кілька місць, де можна їх орендувати. Навколо тебе - величезна стіна ДніпроГЕС, а за кілометр від неї - ці дикі острови", - пригадує мандрівник.

Олешківські піски 

Національний природний парк на Таврії. Ця унікальна напів пустеля утворилася неподалік узбережжя Чорного моря. Посеред піщаних хвиль є прісне підземне озеро і навіть справжній оазис.

Національний природний парк "Прип'ять-Стохід"

Там можна і на каяках поплавати, і сама річка Стохід цікава. Її так назвали, бо вона нібито має сто ходів. 

Можна й птахами помилуватися, їх тут близько 200 видів.

Зерноленд неподалік Черкас

Сільський розважальний центр в селі Івківці. Там приймають туристів, можна заночувати, сходити у кінні походи околицями й навіть спробувати себе на ходулях. Каламарня, папірня, кузня, гончарня, етнографічний музей і ціле містечко дерев’яних ігор гайдамацьких часів.

"Вони відновили старий млин, ковальство, гончарство - все, що було поширено в центральній Україні", - каже Логвиненко. 

"Хутір Касень" на Волині

Стоїть досить відокремлено від села Повча. Подружжя було підприємцями, але потім, як кажуть, вирішило зайнятися своєю мрією.

Переїхали в село, займаються вівчарством і приймають гостей. А ще тут - красиві краєвиди, розповідає Богдан Логвиненко: "Не гори, але й не рівнини, цікавий ландшафт".

Мають свій музей, збирають до нього старовинні речі.

"Марійкина садиба" неподалік Кірнбургзької коси

Село Іванівка неподалік Херсона. Сім’я Ольги та Михайла Жукових вирішила назавжди повернутися в місце їхнього дитинства. 

Придбали в Іванівці хату, зробили з неї “Марійкину садибу”, запустили домашнє виробництво екотоварів. Цілий рік приймають тут гостей. Можна й у бунгало поспати. 

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Поруч - затока. Ольга каже: така чиста, що навіть одесити приїжджають купатися.

Креативна резидентація у Славському MC 6 

Це екосадиба і креативна резиденція в Карпатах - Creative Residence MC 6. Тут кілька будинків, де розмаїті екоматеріали використовували для будівництва. 

Засновники - львівське подружжя архітекторів Едуард Пастух і Ольга Суха - хотіли показати, які будинки можна створювати за екотехнологіями, пояснює Логвиненко: "Це дуже візуально красиве місце".

Фрумушика-Нова

Дуже цікава локація - село, яке за радянських часів повністю знищили, але його відбудували за картографічними записами, пояснює Логвиненко.

У 1946 році створювали танковий воєнний полігон. Для цього виселили п’ять сіл, Фрумушика - одне з. Ви і зараз, їдучи полігоном, снаряди можете знаходити.

Через 60 років родина Паларієвих, чиї батьки походять з того села, взяли цю землю в оренду і почали робити етнографічно-готельний комплекс з овечою фермою та музеєм радянського минулого. З 2006 року в голому степу розбудували комплекс.

"Там десяток хатинок розмаїтих національних спільнот, які живуть на території Бессарабії, вони їх відбудували за старими проектами", - каже мандрівник.

Окрім того, там зібрали десятки пам’ятників Леніну, Сталіну та іншим - створили музей радянського минулого. Наприклад, є там пам’ятник з Куликового поля в Одесі.

Також Логвиненко радить звернути увагу на:

Агрус-Азов на Арабатській стрілці - садибу сільського туризму у Генічеському районі на Херсонщині.

і Хату-Майстерню в Карпатах - в селі Бабин, простір для творчих проектів і відпочинку. 

Поїхати до ліжникарів у Яворів 

Село, яке займається ліжникарством - створює ковдри з овечої вовни. 

Раніше ця традиція була поширена серед гуцулів, але вдалося її зберегти лише у одному селі. Фактично все село ліжникарством займається, і ще частина - зеленим туризмом. 

“У цьому селі здавна займались ліжникарством, і зберігають цю традицію”, - розповідає Богдан Логвиненко. Місцеві мешканці уже співпрацювали зі шведським тижнем дизайну та іншими іноземними дизайнерами, зараз мають багато замовлень з-за кордону. 

"Класно, що є увага до таких сіл, через цей промисел вони можуть не тільки зберігати це, але й розвивати. Бо є кілька промислів, які ми побачили вже у формі музейних експонатів. Наприклад, на Поліссі була технологія лльонарства - не пошиття одягу, а саме створення тканини особливим способом. Воно збереглося у вигляді кількох саморобних станків у музеї в селі, який завжди закритий", - розповідає Логвиненко.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Віникарство в селах на Поділлі

Подільські селища Саврань, Осички та Вільшанка мають свою візитівку - віникарство. 

"Ми не змогли знайти в селі людей, котрі б не займалися вінникарством - роблять звичайні віники. Це традиція. В них є традиційний спосіб - станок саморобний в кожного на подвір’ї. Це дуже цікаво", - описує свою мандрівку туди Богдан Логвиненко.

В такі місця варто їхати, бо це - справжня Україна, каже Логвиненко. "У нас дуже популярні майстер-класи з гончарства, є гончарні осередки по всій країні. Але такі штуки як вінникарство або ліжникарство не побачиш на етнофестивалі. Щоб побачити процес і спробувати його самому - треба їхати в ці села", - розповідає мандрівник. 

Спробувати себе у петриківському та самчиківському розписах

Петриківка - село неподалік Дніпра, Самчики - неподалік Хмельницького. 

В селах є майстри, їх легко знайти, і гостям привітні. Можна там і спробувати щось цими розписами створити.

Ужгород 

Логвиненко вважає, що це одне з найбільш недооцінених міст в Україні. Каже, воно частіше потрапляє в закордонні контексти, ніж українські.

"Закарпатська область межує з кількома країнами, тому Ужгород мультикультурний, тусовочний. Для людей, які люблять локальні тусовки, Ужгород - один з найкращих варіантів. Тут можна відчути локальний колорит, тут смачна і розмаїта кухня", - розповідає мандрівник.

Наприклад, у місті є незвичний вегетаріанський ресторан. Має вигляд генделю, хоча зазвичай такі ресторани хіпстерські й сучасні. 

Тут ритм життя доволі повільний, таке рідко відчуєш у більшому місті. Є арт-центр, регулярні кінопокази артхаусного кіно, можна вслухатися в локальні радіостанції. 

"В Ужгороді немає моря і гір, але неподалік є Косино, Мукачево, замки. Якщо брати свою машину чи брати в оренду - теж цікаво", - додає Логвиненко.

Івано-Франківськ

"Зазвичай спершу їдуть до Львова, але зараз мені більше цікавий Івано-Франківськ", - твердить Богдан Логвиненко.

Окрім уже відомих в Україні Промприладу та першого Urban Space, тут ще й особлива атмосфера міста, де з’явилось багато українських літераторів. Її можна відчути, переконує мандрівник. 

"Хоча мер святить ліфти і ставить хрести тверезості в місті, все ще зберігається класна атмосфера. Є крутий проект - "Франківськ, який треба берегти". Марічка Козакевич рятує і реставрує двері, є екскурсія цими дверима, дуже цікаво", - рекомендує Логвиненко.

Радить мандрівник звертати увагу й на національні спільноти в Україні. Відвідати австрійців в Усть-Чорній, болгар у Криничному, Зміївку, де мешкають шведи, німці і бойки, а ще грецькі села Приазов’я - і Урзуф, Волноваху, Маріуполь. 

"Розмаїті традиції національних спільнот - джерело досвіду несподіваного в Україні, невідоме і ніяк не оцінене. Ці спільноти дуже відкриті до туристів, які приїжджають дивитися на їхні традиції", - рекомендує Богдан.

Логвиненко каже, що в них ніколи не було особливих проблем доїхати кудись машиною.

Якщо поїдете на якісь високогірні локації, краще залишати машину десь нижче і підійматися чи ногами, чи брати джип. 

"Якщо говорити загалом про міжрегіональні сполучення, мені здається, що з року в рік у нас стає все краще", - додає мандрівник.