Я законослухняний громадянин. Я не їзжу п яний за кермом, плачу податки, на зброю маю всі дозволи, і навіть прибираю за своїми собаками на вулиці. Памятаю відчуття безпеки, яке в мене з явилося, напевне вперше після Майдану, коли я побачив як в мене в дворі періодично проїзжає машина нової поліції - з ввімкненою блимавкою.
Я хочу відчувати себе безпечним у моєму місті. Я не хочу носити зброю, ніж, та бути постійно в напрузі щодо безпеки себе та моєї сім'ї. Попри війну. Я вірив, що, в той час коли ми захищали, та захищаємо спокій Украни на сході - тут, в Києві, в інших містах України - буде захищений спокій наших сімей, будуть захищені громадяни, і немає значення - яку позицію вони займають до діючої влади.
Вчора - ця довіра зникла.
Бо надто свіжі в памяті ось ці кийки та чувачки в таких самих дутих курточках, впевнені в своїх безнаказанності - які забивали нас на Майдані, та вбивали Рибака та інших патріотів влітку 14-го.
Тонка синя лінія підтримки - перетворюєтся в тонку червону нитку недовіри, яка рвется волокнами, попри всі гучні заяви та звинувачення в куплених активістах.
На Майдан - після побиття студентів - вийшло біля півмільона людей. Бо з нами так не можна.
