Зеленському вдалося. Це визнали навіть його опоненти. Хоча напередодні "Нормандії" причин для сумніву було більш ніж достатньо.
З одного боку людина, яка прийшла в політику менше року тому, і яка зазнає постійного тиску з боку своїх же співвітчизників, що ніяк не змиряться з втратою влади. З іншого – політик, який має 20-річний досвід керівництва найбільшою країною світу і ще більший досвід роботи у КДБ/ФСБ. Але Володимир Зеленський так і не став "легкою здобиччю" Кремля.
В чому ж секрет успіху президента України?
Зеленський щиро хотів того, про що говорив. Він не ховав за гучними заявами власні політичні амбіції. Він просто казав правду.
У присутності Путіна давно не лунала фраза "Крим – це Україна" та інші речі, що не вписуються в парадигму "русского мира". Російському президенту давно не відмовляли в прямій формі. Український президент чи не вперше турбувався про Україну, а не про себе.
Нормандська зустріч показала, що "зрада Зеленського" є лише в чиїйсь уяві. Так звані "червоні лінії", пов’язані із незалежністю і суверенітетом України, були для президента непорушними від самого початку. Тільки старі політики не хотіли цього бачити. Навпаки – вони підбурювали людей, активістів, ветеранів до протесту проти зради, якої сам Зеленський не планував і не думав вчиняти. Зрада Зеленського – це міф, створений політичною пропагандою.
Українці скучили за правдою. За справжньою, а не "пластмасовою" реальністю. Надто довго наших громадян привчали до маніпуляцій, до штучного розколу на "своїх" і "чужих". Зеленський об’єднав країну. Його підтримували без перебільшення всі українці. Навіть ті, хто протестував проти "зради".
Політика президента щодо питання миру на Донбасі реально об’єднує країну. Бо прагнення до миру – завжди об’єднує людей зі здоровим глуздом. А у випадку Зеленського йдеться про мир, що ґрунтується на наших національних інтересах та цінності людського життя.
Не буду перераховувати результати "Нормандії", ви їх вже знаєте. Як на мене, найважливіший результат полягає в тому, що українці повернуться додому. 72 людини зустрінуть Новий рік не "на підвалі", а в родинному колі. На жаль, йдеться не про всіх утримуваних осіб. На щастя, процес обміну зрушив із місця і, сподіваюсь, вже не зупиниться.
Я хочу зосередитися не на тому, що ми вже зробили. А на тому, що маємо зробити.
По-перше, ми не обмежимося мостом у Станиці Луганській, а продовжимо облаштовувати зручні переходи на окуповані території. Ми усвідомлюємо, що лінія розмежування ще довго відрізнятиметься від кордону Київської та Житомирської областей. Тому маємо створювати людям максимально комфортні умови для її перетину.
Друге завдання – інформаційна інтеграція Донбасу. Всі ми розуміємо, що головна зброя Путіна – не танки, а телевізори. Знаєте, скільки вкладає Російська Федерація в те, щоб доносити світові свою позицію? Починаючи з 2011 року, $40,6 млрд виділено лише на одну програму, кінцевою метою якої є стовідсоткове забезпечення російськомовного населення планети безкоштовними ЗМІ Росії. 30 безкоштовних російських каналів віщають на окуповані Крим і Донбас.
Україна відповідає на це Законом "Про систему іномовлення", який передбачає виробництво "дуже актуального" для Донбасу англомовного інформаційного продукту. В законі нічого не сказано про ефірне наземне мовлення. Іншими словами, українці, які мешкають на окупованих територіях, фактично позбавлені можливості отримати інформацію про події в Україні, не викривлену російською пропагандою.
Ми вже виправляємо ситуацію. Я і мої колеги зареєстрували законопроект №2521, який змінює закон про іномовлення. Мешканці окупованих територій отримають якісний український продукт рідними мовами – російською, кримськотатарською.
Через чотири місяці відбудеться новий саміт у межах Нормандського формату. Я не маю ілюзій – він не поставить крапку в конфлікті. Росія не перестане бути агресором, жовто-блакитні прапори не майорітимуть над Донецьком. Але просування до миру на власних умовах Україна почала. І це буде український мир, а не "русский".