Вночі стрільба з гранатометів, удень кулеметні черги. Ворог і далі веде провокативний вогонь у Приазов'ї. Підрозділи об'єднаних сил тримають оборону. Ігор Левенок - докладніше.
Селище Водяне на Приазов'ї зустрічає нас бездоріжжям. Та кулеметними чергами.
"Короткими чергами обстрілюють, ну це стрілецька зброя та міномети".
А колись тут було селище дачників. П'ятнадцять кілометрів від Маріуполя. Жодної вцілілої споруди. Війна перетворила Водяне на руїни. Сади та городи, тиша і спокій лишилися в минулому. Тепер тут "червона" зона бойових дій. Небезпека на кожному кроці. Дзижчать ворожі кулі і рвуться міни.
"Тоесть редко-редко когда бивает полная тишина, за вот этот неполный месяц таких дней было даже менше п'яти, когда реально била тишина. Тоесть возможно, корда работает ОБСЄ с той или с другой стороны. И то вчера вот работало ОБСЄ с той стороны, мы молчали, а они не молчали", - говорить "Луганчанин", військовослужбовець збройних сил України.
Про якесь там чергове "велике" перемир'я хлопці чули з телевізора. Але віри тому не ймуть. Кажуть, досі російські найманці жодного разу його не дотримувалися.
"Перемир’я було не раз, а так як всі говорять, що там нерегулярні війська, то єсть вони получається неуправляємі. Яке перемир’я може бути з нерегулярними збройними формуваннями, які нікому не підкорюються? ", - говорить Олександр, військовослужбовець Збройних сил України.
Нехай там як, на чергове перемир'я тут бійці не сподіваються. Живуть за принципом: хочеш миру - готуйся до війни. А ще хлопці готуються до новорічних свят. І мають до Святого Миколая заповітні бажання.
"Для меня самая большая мечта это вернуться в мой родной украинский Луганск, вот это самая большая мечта. Пускай он и не такой шикарний, как другие города, но он мой, родной и хочеться его видеть в составе Украины и чтобы там действовали законы Украины".