Вони і досі називають це "спецоперацією"! Хоча весь світ бачить - це війна, метою якої є знищення українського народу. Вони називають себе "асвабадітєлями", а ми їх – "рашистами", за аналогією з нацистами, які так само прийшли завойовувати нашу землю 80 років тому.
І справді, паралелей із Другою світовою так багато, що це важко назвати "співпадінням". От тільки є одне "але". Росіянам ніколи не перемогти у цій війні. Бо поруч із ними зараз нема тих, хто був поруч у Другу світову. Українців. Тих, на кому трималася Перемога тоді. Тих, які здобудуть Перемогу тепер.
Київ. 1941-й рік. Протитанкові конструкції на вулицях міста. Охоплені вогнем та зруйновані будинки. Вулицями їдуть ворожі танки. Кадри хроніки сучасним киянам здаються надзвичайно схожими на те, що вони бачили на вулицях рідного міста всього кілька тижнів тому.
А таким у 43-му був Харків після того, як там похазяйнували гітлерівці. Вулиці в руїнах, від багатьох будинків лишилися самі каркаси. І знову все дуже нагадує те, що переживає Харків сучасний.
Історія повторюється. За схожим сценарієм. Зі схожими гаслами. От тільки ворог тепер - вовк в овечій шкурі. Він довгі роки називав себе "братським народом".
Мною принято решение о проведении специальной военной операции. Ее цель - защита людей, которые на протяжении 8 лет подвергаются издевательству, геноциду со стороны киевского режима.
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу ЗСУ:
Фашизм з Берліна перемістився в Москву і тепер називається рашизм. До речі, Черчиль колись сказав після Другої світової війни, що фашисти майбутнього будуть називати себе антіфашистами. Що саме робить сьогодні рф.
22-го червня 41-го бомби з німецьких літаків упали на Київ, Житомир, Севастополь… Уже в липні 42-го гітлерівці були біля східних кордонів України. Протягом одного року й одного місяця вся територія нашої держави була під німецькою окупацією. Подібні плани зі своїм аля гітлерівським бліц-кригом довгий час виношував і очільник російської федерації. От тільки йому - боягузливому бункерному фюреру - далеко навіть до Гітлера з його схибленими ідеями підкорення всього світу та знищення цілих націй.
Олег Жданов - військовий експерт, полковник запасу ЗСУ:
Гітлер був набагато реалістичнішою людиною, ніж путін на сьогоднішній день. Наскільки даже надходить інформація, що він даже останнім часом не хоче чути погані новини, чекає перемоги. Тому він жене оці війська нещасні, на наші позиції, не рахується з ніякими втратами.
У гітлерівців була якась нелюдська жага до насилля та крові - згадують жителі окупованих міст і сіл. В одеситки Октябрини Єремєєвої - досі перед очима шибениці посеред міста й публічні страти. Їй було п'ятнадцять, коли до Одеси зайшли німецько-румунські загарбники.
Октябрина Єремєєва, жителька Одеси:
Когда видела повешенных людей - это самое страшное. И они не смотрели: дети, не дети - и так люди висели. Смотрели сразу - люди идут и смотрели на личность: если было подозрение, что еврей - сразу забирали!
Жорстокі допити й тортури, мов за методичками Третього рейху, влаштовують сьогодні в Україні російські військові.
Ігор, житель села Боромля:
Я вийшов на вулицю, мене там забрали. Час ізбивали, зламали челюсть, голову били. Мені ще палець одрізали. Питалися одрізать, потом зламали. В общем, ненормальні люди.
Селище Корюківка на Чернігівщині. Один із численних символів нелюдської жорстокості гітлерівців. Населений пункт, який нацисти у 43-му буквально стерли з лиця землі, безжально вбивши понад шість тисяч людей!
Людмила Бабич, директорка Корюківського історичного музею:
Гітлерівцям не потрібно було населення України. Вони розглядали населення України як обслуговуючий персонал, і такої кількості населення їм не було потрібно. Тому вони чинили таку тактику випаленої землі.
Що таке тактика випаленої землі добре знають і послідовники фашизму у 21-му столітті, які ступили своїм брудним чоботом на українську землю. Спротив наших захисників - їм не по зубах. Їхня війна - це війна проти мирного українця.
Ми воюєм не з солдатами ворожої країни, ми воюєм із сцикливими шакалами, які не вірять ні в Бога, ні в чорта. Зі Збройними силами тягатися не можуть. А мирного населення вони можуть собі позволити стріляти. Непогана тактика - стріляти у беззбройного.
Подібно до гітлерівців, вони мають свою особисту свастику у вигляді букви Z. За нею вони ховають свій "русский мір", який насправді ні що інше, як кривавий терор. Містечко Буча неподалік Києва стало сучасним символом численних військових злочинів російської армії.
Всі хати зламали, повиносили, потрощили. Вони тут беспрідєльнічали як могли, як це культурно сказать, могли просто наробити посеред хати.
Голодний злочинець, що ладен поцупити все, що завгодно, бо добре розуміє - скоро доведеться тікати. Такий вигляд сьогодні мають бійці "найганебнішої армії світу" на чолі зі своїм верховним головнокомандувачем - по суті дешевою копією фюрера.
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу ЗСУ:
Українське питання - це головне. Він не може пережити існування України як незалежної держави. Так само як Гітлер не міг терпіти євреїв і знищував їх як націю на землі.
Вони - дрібні злодії з важкою зброєю в руках. Мародери, які виносять із будинків телевізори та ноутбуки, а на окупованих територіях - із сільгосп-підприємств - вивозять техніку, спустошують елеватори з зерном. Так само діяли й гітлерівські окупанти, згадує киянин Василь Клюй. В роки Другої світової він служив на підводному човні Чорноморського флоту. Після війни працював у галузі сільського господарства.
Розповідає - німці з окупованих територій вивозили не лише урожай, а й знімали шар родючого чорнозему! Українська земля - як тоді, так і зараз, лишається ласим шматком для загарбників.
Василь Клюй, радист-шифрувальник (1942-1945 рр.):
Я в Кировоградской области знал, машинно-тракторные станции, в которых трактора хорошие, комбайны новые самоходные, которые перед войной были - это всё было забрано. Грузили на эти вагоны, которые называются вагонетки, и вывозили несколько раз землю, чтобы усыпать определенные земельные не только участки, а и районы.
На території України сталося чимало ключових битв Другої світової війни. Саме на українській землі були зосереджені до трьох чвертей головних сил Вермахту. І знищено більшість із них також було на території України - силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2 мільйони воїнів. Та попри всі ці факти російська пропаганда останніми роками методично сіяла в мізки свого народу, мовляв, вони - росіяни - могли б перемогти у Другій світовій війні і без участі України. Лише тепер, у боях проти наших захисників вони мають змогу зрозуміти, як помилялися.
Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор:
Відсутність українства і української конструкторської думки, української взагалі еліти, творчої еліти на теренах сьогоднішньої росії - це є велика ахіллесова пята. Ті роки - роки царської росії, роки радянського союзу - москва стягувала свої кращі уми до себе. Скажімо, як у нас в Дніпрі, на ракетному заводі. Це йшло все в загальний котел, для імперії. Тепер наша військова еліта працює для українських Збройних Сил.
Щороку - 28 жовтня - ми відзначаємо День визволення України від німецьких загарбників. Саме в цей день 1944-го року було звільнено місто Ужгород. За підрахунками істориків, на території України загинуло до 14-ти мільйонів людей. Понад два мільйони німці силою вивезли до Німеччини для примусової праці. 700 зруйнованих міст. 28 тисяч знищених сіл. Числа, які не вкладаються у голові. Числа, які нічому не навчили нашого недолугого північного сусіда. Числа, які в жодному разі не мають повторитися ніде у світі.
